Юридичні ризики франчайзера в Україні

Говорячи про аспекти діяльності компаній у сфері франчайзингу, доводиться розглядати велике коло складних і взаємопов’язаних між собою питань, відповідь на кожне з яких може принести ті чи інші наслідки для франчайзера і франчайзі в податковому контексті. Розгляду основної проблематики операцій франчайзингу і присвячена ця стаття.

Використання схеми франчайзингу дозволяє масштабувати вже існуючий бізнес клієнта і без істотних інвестицій отримувати додатковий дохід від продажу франшиз.

Так, передача бізнесу у франчайзинг дозволяє правовласнику отримати наступні вигоди:

У той же час використання схеми франчайзингу вимагає здійснення додаткового контролю і призводить до виникнення ризиків для франчайзера.

Крім того, слід звернути увагу на той факт, що франчайзинг в сьогоднішніх реаліях України дещо відрізняється від «книжкового» і ідеального розуміння даних взаємин.

Продаж франшизи в українських реаліях не завжди призводить до передачі франчайзі прав на організацію готового бізнесу під відомим брендом. Основною в даному випадку є проблема контролю за діями франчайзі і пов’язані з цим недоліки вітчизняного законодавства.

Перед франчайзером неминуче постане питання, яким чином він може гарантувати захист від «витоку» бізнес-ідеї або «копіювання бізнесу» з боку франчайзі (користувача).

Передача прав на використання об’єктів інтелектуальної власності (ноу-хау, знаків для товарів і послуг, об’єктів промислової власності) несе для правовласника ризики, пов’язані з неправомірним використанням такої ідеї, об’єктів і необхідністю контролю за їх використанням. В рамках даної схеми побудови бізнесу за франчайзинговою моделлю ці ризики і складнощі будуть пов’язані з наступними моментами:

Таким чином, для франчайзера дані аспекти можуть бути згруповані:

— Що стосується використання об’єктів інтелектуальної власності

— Щодо стандартів і правил — можливість проконтролювати правильність і дотримання таких стандартів і правил;

— Відносно якості сировини і матеріалів — можливість з боку франчайзера самостійно контролювати якість таких матеріалів і сировини;

— Щодо інших послуг, операцій, які повинен робити або купувати франчайзі, платежів, які він повинен здійснювати на користь франчайзера.

Саме тому український ринок перероджує «ідеальну» модель франчайзингових відносин в якийсь «захистопридатний» конгломерат, а також породжує «псевдофранчайзингові» пакети для страхових компаній, ломбардів, платіжних систем, які насправді до франчайзингу як такого відношення не мають взагалі.

Вирішити зазначені питання і захистити франчайзера від неправомірного використання об’єктів інтелектуальної власності можна в тому числі наступними засобами:

Однією з перспектив захисту інтересів франчайзера при побудові франчайзингової системи є диверсифікація «потоків» сировини, матеріалів, робіт і послуг, які надаються франчайзі. Оскільки ключовим ризиком франчайзингу в Україні стає саме контроль за діяльністю франчайзі з боку правовласника, то багато компаній резонно йдуть по шляху дроблення всіх взаємовідносин між франчайзером і франчайзі в декілька формально незв’язаних конструкцій — з постачання сировини, надання в користування приміщень, надання послуг і т. п., де всі ці товари, роботи або послуги можуть поставляти і виконувати пов’язані з франчайзером організації та суб’єкти, і тільки лише передача прав на об’єкти інтелектуальної власності пройде безпосередньо.

З одного боку, це дозволяє використовувати дійсно робочі юридичні інструменти для контролю за діяльністю недобросовісного франчайзі (припинити поставки сировини, розірвати договір оренди приміщення, вилучити передане в оренду обладнання, і т. п.). З іншого боку, така складна система є непрозорою для потенційного франчайзі і несе ризики вже для нього, які потрібно об’єктивно оцінювати на етапі придбання франшизи.

У цьому проявляється одна з істотних характеристик франчайзингу в Україні на сьогоднішній день, коли юридично струнка конструкція повинна бути трансформована під цілі зниження податкового тягаря (в т. ч. і з поділом бізнесу франчайзера і франчайзі між декількома суб’єктами з різним податковим статусом).

У цьому також полягає специфіка франчайзингу в Україні. Франчайзер може бути зацікавлений не тільки в отриманні доходу від продажу франшизи, а й отриманні такого доходу в конкретній формі, — через ліцензійні платежі, доходи від продажу сировини і товарів, оренди приміщень та обладнання, плату за договорами про надання послуг. У світлі того що здійснювати відповідні операції з боку франчайзера можуть різні суб’єкти (юридичні особи на загальній та спрощеній системах оподаткування, приватні підприємці — платники єдиного податку або навіть фізособи-непідприємці), то метою франчайзера, крім іншого, буде створення такої «структури платежів» , яка дозволила б досягти мінімального їх оподаткування при збереженні можливостей контролю.

Досягнення франчайзером зазначених цілей виводить на перший план необхідність вирішення наступних питань:

Висновок:

В сучасних українських реаліях, коли не тільки досягнення певної рентабельності, а й зниження податкових платежів стає однією з пріоритетних цілей, франчайзер, крім мети контролю за використанням франшизи, повинен самостійно прийняти рішення — створювати ідеальну, кристально чисту систему франчайзингу, але нести при цьому помітні витрати або йти по шляху комплексу правовідносин і договорів, досягаючи при цьому економії на податках.